На жаль пізнала, що таке любов.
А може й не на жаль- досі не знаю.
Як важко прокидатись зранку знов,
Коли у сні щаслива й не страждаю.
Як важко перетнути ту межу
І зрозуміти- маю відпустити.
Буває наяву, як уві сні ходжу,
Бо знов все намагаюсь зрозуміти.
Все намагаюсь осягнути, як же так?
Як можна все забути, ще й одразу.
Копаюсь у собі, чекаю знак
І ту довгоочікувану фразу.
Навіщо сон тей знову й знову,
Навіщо душу навпіл розриває?
Навіщо мені та проста розмова,
Якщо її насправді не буває?
Навіщо образ той такий чіткий,
Що й погляд відвести не смію?
І прокидаючись у темряві німій,
Себе питаю: Далі я одна зумію?
Як хочеться скоріш втекти, сховатись,
Бо боляче й не хочеться страждати.
Та знов чекати буду й сподіватись,
Хоч лист і не дійде до адресата...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652148
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2016
автор: Ol4ikZ