Краю опришковий, Довбуша краю ,
Красо величава. легендо, над плаєм!..
Стою я над урвищем , в серці- тягар...
Отут потопив Захар Беркут татар...
В тім урвищі ворог востаннє кричав,
А він лиш дивився, як камінь, мовчав...
Там... син-наймиліший, що так йго любив...
Своїми руками його утопив...
Потоплений ворог, в очах - сивий дим...
Не мучся, Захаре, він вже- Божий син ...
Тим серцем великим ти спавс свій народ.
Ти був мудрий батько, ти був патріот...
І знов їх потомки Вкраїну плюндрують.
Змордоване тіло ріжуть, гвалтують !
Прокляте насіння страшної орди
Принесло в наш край знов нової біди...
ГлумлЯться над людом, крадуть наші землі
То нелюди дикі і сили їх - темні !
Де ж ви, побратими ? Вставайте, опришки,
Бо час вже тесати сосновії кришки ,
Сосновії кришки, провалля - найглибше,
Щоб сім"я ординське пропало чим швидше !
З глибоких віків , із далекої сиви
Для мого народу молитиму сили,
Молитиму сили , а єдності - в гір,
Щоб землю мою залишив дикий звір!
На віки-віків ! Скажи , Боже, свій "АМІНЬ!",
Твердий, непорушний, як криця і камінь !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652093
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 16.03.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова