Сонце палало, очі засліпляло,
а ти ішов із луком і стрілою.
Кроки важкі...Все тіло знемагало,
змагався ти немов би сам з собою.
Та раптом очі Геслера вгледіли,
що їхав собі верхи на коні.
Рішучістю вони ся загоріли,
долонею погладив по стрілі.
А сонце все пекло, лило проміння.
Від нього вже гуділо в голові.
-Чи Геслер це чи лиш видіння,
чи прийде воля в край наш ,а чи ні?
І ти націливсь й мчить уже стріла
і попадає йому прямо в груди.
-О-,ти зітхнув, позбувся тягаря.
Нехай же будуть вільними всі люди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651820
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 15.03.2016
автор: Haluna2