Густий та непроглядний ліс, чорні дерева вростають в білий і, на перший погляд, незайманий сніг, їхнє пронизливе рипіння, порушує тишу, яка тримає в німому напруженні все навкруги. Вночі лісове життя зупиняється, завмирає, кожна істота перетворюється на суцільний пристрій для сприймання звуків, весь ліс занурюється в себе і напружено слухає. Він чує власне дихання: шум дерев, які гучно рухають сполоханими вітром гілками, чує шурхіт польової миші, десь там, в норі під землею, чує дихання і неймовірно швидке биття її серця. Нічна хижачка сова теж це відчуває і повільно кружляє над білосніжною сніговою ковдрою, час від часу видаючи своє «Пугу-пугу», що глухим звуком відбивається від дерев і розходиться ехом у всі сторони темног лісу. Всі ці звуки є нотами нічної симфонії лісового життя, але цієї ночі, на нотному стані з’явився новий і не звичний для лісових жителів звук. Він долинав з місця де дерева розступилися, утворюючи невеличку галявину, що зимою була схожа на білий диск, який був майже ідеально круглої форми. По серед диску лежала людина і важко дихала, весь ліс повернув свої вуха саме до цієї галявини і до дивної істоти, що з’явилась на ній.
А. лежав з заплющеними очима, він відчував, як лапатий сніг посипає його обличчя, як він тане і маленькими капельками збігає по щоках, носі, губах. Та А. не звертав на це уваги, він спантеличено прокручував своє падіння і намагавсь виділити в ньому момент зіткнення об жорстку землю, але той просто був відсутній. Ось він падає і на шаленій швидкості минає поверх за поверхом, вікна перетворились в одну яскраво-жовту смугу, яка тягнулась аж до землі. Ось він вже геть близько до неї, А. повільно заплющив очі і повністю розслабився в очікувані кінця, та падіння все не припинялося. Замість зіткнення з твердою землею, він влетів в пухкий і здавалось безкінечний шар снігу, що поступово сповільнював його, аж до повної зупинки. А. відчував розчарування, він був готовий померти, він навіть хотів смерті, зараз йому було дивно усвідомлювати це, але тоді, падаючи головою в низ, він дійсно бажав заснути на вічно. Але сталось щось дивне і геть не зрозуміле, в ньому досі горіло життя, кров пульсувала, в кінцівках відчувався болючий холод. – Мерці не мерзнуть, падіння все ж не вбило мене, можливо це і на краще, - подумав А. і розплющив очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2016
автор: Олексій Сонях