Через один покинуті городи.
Давно уже здичавілий садок.
Ставок рогізний – також бідний родич
Селу, що схоже чимось на гніздо.
Гніздо не ластів’їне, а лелече,
Яке вже натерпілось від небес.
Така непоказна місцина втечі,
Куди мене відряджує прогрес.
Тут у неспитих росах чаша лугу,
Найголосніше тільки джміль гуде.
Поки що чисті придорожні смуги.
Дерева не жахаються людей.
Мене тут ніби шапка-невидимка
Ховає хоч на день чи півтора
Від суєти.
Тож часто навіть взимку
В мені світає цей принишклий рай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651724
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2016
автор: Ніна Багата