Весною не пахне – вона вже вривається в кров,
Вона вже гелгоче й курличе на все піднебесся,
І кличе всотати природи натхнення воскресле,
Щоб вірус зневіри ніколи наш дух не зборов.
Хай білий підсніжник на бруствер зима викида.
Їй здатись, напевне, єдині права залишились.
А нам – нам не можна здаватись на Господа милість,
Допоки Вкраїну терзає московська орда.
Немає святішої справи – за волю стоять
І жити по власної віри молитві й закону.
Хай нині ковтаєм сльозу – і гірку, і солону,
Та в ній похлинеться усяка підлота і гадь.
Прийдешня весна нас у стрій вишиковує знов,
Та б’ють із сердець непокірних цілющі джерела.
Жадання свободи, супроти нарузі, не вмерло,
Воно вже набатом стодзвонним вривається в кров!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651571
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.03.2016
автор: stawitscky