Майдан стояв… І жовто-сині шини
Були тепер стіною барикад…
Ба, революції також вони служили.
І доля України в тих руках
Була, хто шлях освячував в Європу,
І прапор правди вкотре піднімав –
Це козаків праправнуки: «укропи»,
«Свободівці». Ніщо для них – зима.
І падали вони на сніг холодний,
Сльоза Вкраїни капала на них.
Небесну сотню маємо сьогодні…
А скільки ж тих, хто безвісти ізник!
Це на своїх плечах вони тримали
Не просто ношу – Київський Майдан,
Та вороги зі Сходу не дрімали –
Пішли війною… Ох! Яка ж біда!
І знов горять машини, люди, шини…
Вогонь Донбасу до небес дістав…
Прощаються з коханими дружини…
Тривога й біль у селах і в містах…
Й земля тремтить під танками чужими,
Під «Градами» метал навіть горить…
І матері за дітьми затужили…
В чеканні небо мирної пори…
26.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651456
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 14.03.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)