Два синочки, як дубочки,
Дочка, як калина,
Довгі роки не думала,
Чи була щаслива.
Працювала, дбала, вчила,
Діточок ростила.
І онуків діждалася
На все була сила.
Не думала, не гадала,
Чи була щаслива,
Щонеділі виглядала
То дочку, то сина.
То одного, то другого,
То з сестрою часом,
То з жінкою,то з дочкою,
А то й усіх разом.
Зустрічала, пригощала,
Думала, що дати.
Засмучена проводжала-
На те ж вона мати.
Все трудилася, спішила
І того не знала,
Що біда її велика
За порогом ждала.
Чорна звістка з ніг звалила,
А треба вставати,
Щоб синочка дорогого
В землю поховати.
Поховала, почорніла,
Думала не встане,
Голова щось стала біла,
І з серцем погано.
Життя своє пригадати,
І то нема сили,
Нема сили зрозуміти,
Чи була щаслива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651130
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 12.03.2016
автор: геометрія