Життя післявоєнних років...
Розруха, голод - все було...
Ти працювала тяжко, поки
Від поту морщилось чоло...
Моя бабусю, Олександро,
Ти все долала, як могла,
В турботах вічних, ти, як завжди,
Сімейний спокій берегла.
Ти виховання дала дітям,
І добрий шлях у майбуття,
Усі одержали освіту
І чесно прожили життя...
Своїх онуків ти любила,
Здається ти для них жила,
В тобі була незламна сила,
І мудрість істинна була...
Я до подробиць пам'ятаю,
Твоїх кімнаток простоту,
Гніздечка ластівок в сараї,
Старих акацій висоту.
Руду корівку-годівницю,
В копиці сіно запашне...
Варення в банках на полицях,
Різноманітне і смачне.
Ти щойно спечені хлібини,
Вкривала в чисті рушники,
І краєм білої хустини
Втирала слізоньки гіркі...
Пішов дідусь з життя раптово,
Тепер твого Петра нема...
Ти не промовила ні слова,
Лиш тихо плакала сама...
І з ліжка більш не піднялася,
Розради не змогла знайти,
Чекала, бідна, свого часу,
Щоб теж у вічність відійти...
Вже так давно, десятки років,
Як в інший світ ти відійшла,
Знайшла бабуся вічний спокій,
На кладовищі, край села.
Простий надгробок і дві дати -
Тобою прожиті літа...
Тебе я буду пам'ятати,
Моя бабуся золота...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651046
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2016
автор: LubovShemet