Холодний піт, часом вкривав,
Моє чомусь, горить тіло,
Я ще живий, це відчував,
Але все дуже боліло.
Посеред поля, в багнюці,
Зоставсь напевно, я один,
Вже чую звук, гаубиці,
Вороги луплять, це ж вони.
Неподалік підбитий танк,
Лиш мить і тиша навкруги,
Тож нехай краще буде так,
Ніж страшні відгуки війни.
Часом все тіло затремтить,
Чомусь так хочеться води,
Поряд багнюка, щось блистить,
Враз потягнувся вже туди.
Врешті смакую, щось глейке,
Липке, як разом з водою,
Мені вже трішечки краще,
Вже дуже хочу додому.
Щось відчував, мабуть марю,
Чи це здалося що ранок,
Кажу собі, чекай скнарю,
Подивись ліпше, світанок.
І чиїсь постаті біжать,
Вони сюди, йдуть до мене,
Виджу з носилками спішать,
Голосно кличуть до себе.
Відчув я руки, тепленькі,
Зовсім охляв, засинаю,
Тепер напевно, в безпеці,
Я буду жити, це знаю!
12.03.2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2016
автор: Ніна Незламна