( НАДІЇ САВЧЕНКО )
Вона синього вітру просила,
Щоб підтримав за зламані крила...
А він їй відповів:
,,Хіба можу чогось я додати
Тій, хто силою слів,
B сотні тисяч разів,
Та сильніша за мене й за ґрати,
Щоб між круків там сміло літати?...``
Вона світла у сонця просила,
Бо самій вже світити несила...
Відповілося їй:
,,Хіба можу я світла додати
Тій, хто ясністю дiй,
Недвозначних подій,
Там де інший вже б зрiкся стояти,
Ти навчаєш, як треба сіяти?!..``
А тепла у вогню попросила,
Бо гадала ,що вce розгубила...
І сказав їй вогонь...
,,Хіба може зігрітися мрія,
Що з гарячих долонь,
Жаром нищить полон,
Ненависного всім лиходія?
НЕ ВМИРАЄ НІКОЛИ НАДІЯ!
-----------------------------------------
І розносять по світу подію
Вітер,Сонце й Вогонь про Надію,
Що сказала катам:
,,Вам, прокляті, мене не здолати!
Богу душу віддам!
України - не здам!
Моїх крил ви не в силі зламати!
Не боюся я більше вмирати!
10.03.2016 Portugaliya
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650596
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2016
автор: VIRUYU