Я стежку у лісі шукав невловиму,
Та вовка знайшов - його очі, як кремінь.
В них смерть я побачив - розлючену зиму.
І стягує шию невидимий ремінь.
Хтось пазурі точить і мовчки чатує.
Мені ж залишається правди шукати.
А хто в ту хвилину мене порятує,
І зможе від смерті мене заховати?!
Лиш небо і я. Очі вкриті снігами.
Нічого не бачу, стежини немає.
Є та, що прокладена в лісі вовками,
Є та, що у лісі надію ховає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650196
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2016
автор: Руслан Лиськов