Сумує лавка змучена вітрами,
Дощі й морози вдарили по ній.
Хтось просто так залишив на ній шрами,
Для неї залишився він чужий.
Вона ніколи не складала списків
Закоханих у зоряних ночах.
І тільки зорі мерехтливим блиском,
Ховалися в закоханих очах.
А скільки сміху, сліз і поцілунків,
Романсів під гітару і розлук,
Зізнань в коханні, як п’янкого трунку,
Як добре, що не бачила їх мук.
І я закарбував тут свою долю,
Не вирізом, а спомином нічним,
Тут стільки радості, надії, болю,
Під ясеном, що став уже ручним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650105
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.03.2016
автор: Віталій Назарук