Питомим доторком Пігмаліона
плекає досвіток гіллям хмільним
морозну мряки брилу мармурову
в прожилках ніжності беріз — бринить
в заграви серці лагідь Галатеї,
вливаючи в туманів клубочінь
принад дівочих обриси рожеві:
«Прокинься, Весно, будь, кохай, живи!»
Прокинутися — все одно, що глибше
заснуть: ошурки кам'яні зими
забуть від дива, як грудьми колише,
оживлюючись, статуя Весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2016
автор: Пересічанський