Байдужість - найгірше людське почуття. Воно захоплює душу і проростає у ній цвіллю.
І вивести душу з цього стану дуже важко.
Особливо мені подобаються фрази:
- Нащо я буду сортувати те сміття? Ніхто і так того не робить, хіба я один щось можу змінити?
- Та тут і так ціла купа сміття, хіба ще пара бутилок щось змінять?
- Прибирати в лісі? Та завтра і так прийдуть і насмітять ще більше.
- Та нічого йому не буде. То ж пес, день без води переживе.
- Повистрілювати треба тих бездомних псів, бо страшно ходити...
А тим псам не страшно? Багато з них потрапили на вулицю через таких ідіотів як ви. Коли всиновлюєш дитину, то завжди попереджають що дитина не іграшка, не можна погратись і коли набридне віддати назад.
А собака хіба інакше? Вона ж не може дати собі раду самостійно...
Ви засмічуєте планету і вам просто все рівно, шо буде далі.
Цвіль захопила ваші чорні серця.
Байдужість - найбільший гріх проти людства.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649583
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2016
автор: Марамі