ПРО СУЧАСНИХ КОЗАКІВ

Зараз  в  моді  стали  вірші
про  сучасних  козаків.
Чи  тепер  вони  вже  інші,
ніж  були  споконвіків?

Плачемось  –  живеться  гірше.
Ненаситні  ж  ми  які!
Козаків  он  стало  більше,
аніж  в  селах  кізяків!

Ходять  ряжені  в  лампасах,
начіпляли  орденів.
Не  бували  й  в  свинопасах,
а  набралися  чинів!

Нині  стільки  генералів,
отаманів  та  булав!
А  в  бою  або  за  ралом
хоч  один  із  них  бував?

Щоб  вільготно  й  вільно  жити
й  мати  трішечки  бабла    –
люблять  владі  прислужити,
хоч  яка  б  вона  була.

Хто  найшвидше  поклянеться,
голосненько  крикне  "Гей!"  
й  руку  прикладе  до  серця  –
вже  козак!  
Вже  можна  –  й  гей.

Так  негадано-неждано
розвелося  козаків!..
Є  й  такі,  що  лиш  недавно  
випали  з  товарняків…

Не  обов’язково  знати
бойового  гопака,
варто  лиш  за  приклад  брати
характерника  Сірка.

І  святкують  на  Покрову!..
Та  хоч  лізьте  на  стовпа,  –
на  поклон  не  пріться  знову  
до  московського  попа!

Те,  що  скажуть  верховоди,
а  коли  ще  свисне  й  рак  –
буде  "Так!"  –  миттєва  згода.  
Отакий  тепер  козак!

Марширують,  ходять-бродять…
Як  дідусь  один  казав:
"Не  пойму,  що  за  урОди?
Чи  то  сторож,  чи  козак?

Їм  би  землю  боронити,
чи  й  самим  –  до  борони,
а  вони  звикають  нити…
Козачки  чи  барани?"

Королям-царям  служили
благовірні  козаки.
Знали,  зАщо  рвати  жили,
ще  й  гуляли  залюбки.

Про  козацтво  в  Україні
ще  й  закон  не  прийняли,  –
куренів  же  різних  вільних
незліченно  утяли!

Як  не  пнулись,  не  старались,
та  коня  не  запрягли.                
В  декорації  загрались  –
ще  на  службі  не  були.

Закортіло  вільно  жити,
куштувать  смачний  куліш.
Нащо  ж  і  кому  служити,
за  ідею  чи  за  гріш?

Те  їм  досі  й  не  казали.
На  шляху  –  густий  туман…
Козаки  а  чи  васали?
Те  не  знає  й  отаман.

Він  такий  собі  дворовий  –
і  калюжу  пройде  вбрід.
Шкутильгавий,  гоноровий
генерал  чи  інвалід.

В  різних  партіях  бувалий,
в  передвиборних  штабах.
Там,  де  п’ятами  кивали,
і  "Хвала!"  кричав,  й  "Ганьба!"

Козаки  декоративні  –
з  оселедцями  і  без.
Є  й  достойні,  й  надто  дивні,
бо  пройшли  в  ментів  лікбез.

Запорізьке  військо  славне,
та  в  лаштунках  прабатьків
де  ви  бачили  віддавна
у  погонах  козаків?

Звісно  ж,  стали  на  Майдані
й  бились-гинули  в  АТО
козаки  –  нащадки  славні…
З  них  не  хвастався  ніхто.

Але  ж  скільки  ще  охочих
на  словесний  онанім!  
Бубонять  вони  й  торочать  
безідейний  архаїзм.

Вибирають  в  козачата  
і  саджають  на  коня,  
а  чому  найперш  навчати  –
не  второпає  рідня.

Діти  в  бур’янах  гасають,  
тешуть  з  дерева  шаблі,  
а  "старшина"  –  ріже  сало,  
ставить  в  шатрах  бутилі…

Хлопці,  це  уже  й  не  смішно,
припиняйте  цю  дурню.
Ваше  військо  –  лиш  потішне,
не  для  справжнього  вогню.

В  тин  дивитись  чи  будитись?..
Душу  совість  не  шкребе?
Не  мені  про  вас  судити?..
Вмійте  ж  бачити  себе!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649113
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.03.2016
автор: Олександр ПЕЧОРА