Зараз в моді стали вірші
про сучасних козаків.
Чи тепер вони вже інші,
ніж були споконвіків?
Плачемось – живеться гірше.
Ненаситні ж ми які!
Козаків он стало більше,
аніж в селах кізяків!
Ходять ряжені в лампасах,
начіпляли орденів.
Не бували й в свинопасах,
а набралися чинів!
Нині стільки генералів,
отаманів та булав!
А в бою або за ралом
хоч один із них бував?
Щоб вільготно й вільно жити
й мати трішечки бабла –
люблять владі прислужити,
хоч яка б вона була.
Хто найшвидше поклянеться,
голосненько крикне "Гей!"
й руку прикладе до серця –
вже козак!
Вже можна – й гей.
Так негадано-неждано
розвелося козаків!..
Є й такі, що лиш недавно
випали з товарняків…
Не обов’язково знати
бойового гопака,
варто лиш за приклад брати
характерника Сірка.
І святкують на Покрову!..
Та хоч лізьте на стовпа, –
на поклон не пріться знову
до московського попа!
Те, що скажуть верховоди,
а коли ще свисне й рак –
буде "Так!" – миттєва згода.
Отакий тепер козак!
Марширують, ходять-бродять…
Як дідусь один казав:
"Не пойму, що за урОди?
Чи то сторож, чи козак?
Їм би землю боронити,
чи й самим – до борони,
а вони звикають нити…
Козачки чи барани?"
Королям-царям служили
благовірні козаки.
Знали, зАщо рвати жили,
ще й гуляли залюбки.
Про козацтво в Україні
ще й закон не прийняли, –
куренів же різних вільних
незліченно утяли!
Як не пнулись, не старались,
та коня не запрягли.
В декорації загрались –
ще на службі не були.
Закортіло вільно жити,
куштувать смачний куліш.
Нащо ж і кому служити,
за ідею чи за гріш?
Те їм досі й не казали.
На шляху – густий туман…
Козаки а чи васали?
Те не знає й отаман.
Він такий собі дворовий –
і калюжу пройде вбрід.
Шкутильгавий, гоноровий
генерал чи інвалід.
В різних партіях бувалий,
в передвиборних штабах.
Там, де п’ятами кивали,
і "Хвала!" кричав, й "Ганьба!"
Козаки декоративні –
з оселедцями і без.
Є й достойні, й надто дивні,
бо пройшли в ментів лікбез.
Запорізьке військо славне,
та в лаштунках прабатьків
де ви бачили віддавна
у погонах козаків?
Звісно ж, стали на Майдані
й бились-гинули в АТО
козаки – нащадки славні…
З них не хвастався ніхто.
Але ж скільки ще охочих
на словесний онанім!
Бубонять вони й торочать
безідейний архаїзм.
Вибирають в козачата
і саджають на коня,
а чому найперш навчати –
не второпає рідня.
Діти в бур’янах гасають,
тешуть з дерева шаблі,
а "старшина" – ріже сало,
ставить в шатрах бутилі…
Хлопці, це уже й не смішно,
припиняйте цю дурню.
Ваше військо – лиш потішне,
не для справжнього вогню.
В тин дивитись чи будитись?..
Душу совість не шкребе?
Не мені про вас судити?..
Вмійте ж бачити себе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649113
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.03.2016
автор: Олександр ПЕЧОРА