Найдорожчий подарунок

 В  один  із  теплих  березневих  днів,  коли  сонце  повернуло  за  полудень,  Віра  Степанівна,  попоравши  усе  по  господарству,  присіла  трішки  відпочити.
 -Як  хороше,-  подумала  жінка,-весна,  молодість,  квіти.
   Квіти...Скільки  їх  було  у  її  житті.  І  все  квіти  вдячності  за  материнську  турботу  про  дітей,  нелегку  працю  педагога.  Та  як  їй  хотілося,  щоб  хоч  раз  подарував  квіти  чоловік.Ось  так,  прийшов  і  мовчки  простяг  кілька  тендітних  фіалок  чи  гвоздик.Якою  б  щасливою  вона  тоді  почувалася.  Але  про  таке  залишалось  лише  мріяти.Ось  і  сьогодні  пішов  кудись,  повернеться  увечері.І,  як  завжди  напідпитку.А  нині  ж  тридцять  років,  як  вони  побралися.
 Її  невеселі  роздуми  перервав  дзвінкий  радісний  дитячий  сміх.Обличчя  Віри  Степанівни  проясніло.Через  сад  ішла  дочка,  а  попереду  біг  малий  Славко.Незчулась,  як  онук  опинився  поруч.
 -Візьми,  бабусю,  це  тобі,-сказав  хлопчик,-  і  простягнув  маленький  букетик  підсніжників.
 В  очах  забриніли  сльози  радості.Поцілувавши  онука,  вона  обережно,  з  великою  ніжністю  притулила  до  обличчя  цей  найдорожчий  подарунок.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648586
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський