Скільки б кріт не пхав
злаків в нори-шапки,
скільки б в світі цім
ситості не чув,
прийде час такий,
що відкине лапки –
ні один з кротів
вічність не здобув.
Бджілка п’є нектар –
та ще трудівниця.
В соти мед кладе,
всяк її хвалить.
Та прийде пора,
і вона звалиться –
ні одній із бджіл
світ не обдурить.
Дві тваринки ці -
різні, кожен знає:
кріт для себе харч
носить у засік,
бджілка день-у-день
крильцями махає,
для добра людей
проживає вік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648437
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)