Він був звичайнісінький собі юнак.
Любив усе, що колись, належало йому.
Ніколи, зайвий раз, не діставав кулак.
Завжди був готовий підставити плече.
Не було ліпших друзів на той час.
Юнак оцей та ще двоє з ним тоді було.
Він ще не знав, куди пливе їх той баркас.
Та вже давно у них було - пробите дно.
Ніщо не віщувало хлопцям трьом біди.
Здавалось, навіть вітер був попутний.
Та щось пішло не так - баркас набрав води.
Розхитався моноліт дружби їх - могутній.
Почались сварки, ненависть пішла у хід.
Не лишилось й сліду від братерства та любові.
Бо зведені були - не мали спільний родовід.
Братались на словах та не були рідними по крові.
Спадок монолітний загріб один із товаришів.
Двом іншим не дісталось наіть те що було їх.
Брате, ось як буває серед зведених братів.
Нема майбутнього, коли ти чужий серед своїх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648434
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.03.2016
автор: Дмитро Гусонька