мені бомбою плюнули в душу -
стерпів і поліз на райдугу
кольорами, дощовими краплями
ласувати!
на самому вершечку вітер
рукавами моїми бавився,
то заплутувався, то зв'язував
вузлами...
от і пострілом п'яного снайпера,
як автографом, розписалися,
тільки байдуже - я на райдузі
гратимуся
і плечем зачіпатиму місяця,
натиратиму з ночі зірочки,
най вони усміхаються блисками
вічності...
десь же знизу мені кричатимуть,
чом, мовляв, на траві не всидів ти?
я змовчу і помчу по райдузі
дурисвітом...
від цієї весни і до осені,
у якої на скронях сивини,
я блукав і надалі блукатиму
різноколірними розливами...
і нехай, що занадто високо,
наплювати на рівень крутості -
перед тим, як у душу плюнути,
нас навчать укладать парашути...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647991
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.02.2016
автор: Андрій Люпин