Ми біжимо кудись, постійно й безперервно,
Відповідати обрисам сьогоднішніх тіней,
А час іде, суцільно та безбарвно,
На фоні дежавю чужих ідей...
Тепер як роботи ми ідентичні,
І піднімаючись на верх, усі одного хочем,
Всі наче з наліпкою "синтетичні",
А індивідуалів в земню топчем...
Спішать всі жити, щось зробити,
Життя коротке, ну то й що? Спинися!
І де знаходишся ти подивися,
Треба навчитися момент ловити...
Момент краси і щастя неземного,
Момент любові і комфотру свого,
Момент коли здійснилися бажання,
Нащо спішить поки нема страждання..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647904
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.02.2016
автор: Давид Мрійник