Стояла ніч, глибока і… німа.
У кожного в душі – незвична рана:
Надія гинула… Скоріш, майже нема…
В Європу, кажуть, Україні рано.
Та зрадив раптом тишу листопад –
Студентів крик піднявся над Майданом,
То «Беркут» «частував» їх навпопад.
І сколихнуло світ дітей ридання.
І сумно води ніс удаль Дніпро,
Не зрозумів, за що дітей карають,
В очах у них свята любов, добро,
Тепер Майдан увесь народ збирає…
Так починався в Києві Майдан,
Без планів, але під крилом надії.
Уже ніхто не плакав, не ридав.
А всі були, як кажуть, тут при ділі:
Той бутерброди вправно готував,
А той куліш варив, густий, козацький,
Цей друзів від бандитів рятував.
Ділили все по-чесному, по-братськи.
І сходилися ввечері в намет
Донецькі і чернігівські, і львівські –
Хтось підприємець з них, а хтось –поет.
Солдатами були одного «війська».
Зимовий холод хоч і допікав,
Та був безсилий перед цим народом.
Ніхто додому звідси не тікав,
Бо був землі своєї патріотом.
Міняли темні ночі світлі дні,
Пісні уже усі переспівали,
І хоч були там друзі, й не нудні,
Та влада «беркутнею» діставала.
Коли ж народ став голос подавать,
Заради чого вийшов, бо дістало,
Тоді людей взялися… убивать.
І Україна вся тоді повстала:
Старе й мале, у місті і в селі,
Намірились покласти край неволі,
Щоб швидше зникли слуги й королі,
А царювали Правда, Право, Воля.
І світ увесь вітав тоді Майдан:
Європа, і Японія, і Штати…
З нас кожен краплю спротиву додав,
Щоб згинули хапуги-супостати.
Пройшла зима. Морози і вітри
Втекли, адже весні не знадобились.
Народ боровся місяців зо три…
І переміг… Катюги таки змились…
Тепер же Україна, вже нова,
Поринула в війну із головою.
Ослабла тільки трохи булава
І повела дорогою кривою.
Без пострілу старий був зданий Крим,
Донбас горів-димів під триколором:
Війни такий, бач, вивели гібрид,
Котрий не підкоряється законам.
Ми дорого платили за Донбас,
Росія чітко ціни визначала:
То Маріуполь дай їй, то Кривбас…
І заряснів ізнов Майдан свічками…
Свічами тих, хто звідси в бій ішов,
І землю нашу боронив на Сході,
Хто стежку у Безсмертя віднайшов,
Сміливцем був в полку своєму, в роті.
Сьогодні ще кровить Донбас від ран
І на кону стоять Свобода, Рабство…
Народ останні сили вже збира,
Російське щоби наказати хамство.
24.04.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647824
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 29.02.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)