Безвадний сором на устах,
Що, мов оскома, ляже
Со’леним пластом
Чужого моря.
Ти виринаєш, наче потопельник,
З пам’яті.
Тож час складати молитви
Для всіх відходів,
Та їх було занадто вдосталь,
Аби зазнала втоми мова.
Всі незникомі вірші
Стали пекучою
Ніжністю,
Розплатою за міст
На березі обох річок.
Хай мною винуватиться
Химерний час.
Коли є ти,
Немає більш нікого.
Коли нема тебе,
Мене розколює безлюддя
Твого
Дворушництва.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647679
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2016
автор: Олена Ганько