Признатись важко, я страждаю.

[b]
«О,  ні.  Я  більше  так  не  можу.
Бо  нитка  рветься  –  вже  тонка.
Люблю,  терплю  і  все  відводжу,
Та  це  не  варте  й  п’ятака...».

«Пішла.  Нарешті!  Не  прощалась…
А  де  ж  ти,  радосте?  Нема…
Гіркота  в  серденько  закралась
Й  колюча  тиша  і  німа…

І  як  я  можу  зрозуміти:
Як  ти  була,  я  не  хотів.
Тепер  не  хочеться  і  жити.
Здавалося:  тебе  терпів…

Не  ти,  а  сльози  -  я  втираю.
І  хочеш  вір,  а  хоч  не  вір:
Признатись  важко,  я  страждаю.
Страждає  той,  що  в  мені,  звір.

Я  знову  спробую  впросити.
Не  соромно?  Вже  стільки  раз…
Вона  ж  то  любить  і  простити…
Ох,  скільки  сліз  і  злих  образ…».

Стараймось  в  гніві  не  палати,
Не  сипати  на  рани  сіль…
Хто  любить  нас,  –  хоч    цінувати,
Щоб  зло  не  з’їло  всіх,  як  міль.[/b]

Галина  Яхневич.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647556
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2016
автор: Тріумф