Так дівчині на серці гірко стало,
Так сумно ще вона не виглядала.
«Всю зиму теплу куртку прочекала,
Та мама пила і постійно забувала…»
«Тому цей легкий плащик на тобі?»
Її слова його вже вкотре дивували.
«Цей плащ чужий. Він подарований мені.
Померла дівчинка. Батьки мені віддали…».
Роман із болем в серці промовчав.
Не міг він про прикмету розказати –
Якщо від раку хтось в лікарні помирав,
То його речі краще не вдягати.
Одне він точно вирішив для себе,
Що у сестри своєї треба попросити
Принести куртку. З тих, що їй не треба.
І фруктів вдвічі більше приносити…
Життя ж нові сюрпризи підносило.
Їй після «хімії» ходити важко стало.
Прогулянки в саду заборонили.
Лиш музика полегшення давала.
Постійно в неї голова боліла,
Тому він намагавсяя тихо грати.
А часто просто вдвох вони сиділи –
Вже звикли між собою розмовляти.
Помітив він, що руки прикладає
До скронь і лоба – щоби болі зняти.
«Гарячі руки – не допомагає!» -
Наважилась у відчаї сказати.
Роман ще того вечора не грав –
Холодними були у нього руки.
Долоні ніжно він до скронь приклав –
І біль притих, полегшилися муки…
З тих пір вона завжди його просила:
«Голівку полікуй мою, Ромашко!»
Звучало це так жалісно і мило!
Він «лікував» - було йому не важко…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647431
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2016
автор: Finist