«Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?»
І вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину.
Хоче лихо нас приспати,
Як свою дитину!
Щоб над нами панувати
У нашому краю,
Щоб від Бога відірвати,
Як Адама з Раю.
Бог – наш Батько всім навіки,
Україна – мати.
І поля, сади і ріки
Будем захищати!
А брати, як нас так люблять,
Хай будуть братами,
А не тільки лише трублять –
Глумлячись, над нами.
Наш Тарас далеко бачив,
Переніс на шкурі:
Знав неволю й що те значить,
Як то є в натурі.
І що є ще супостати,
Як у «Сні», при слові,
Що готові все продати,
За пів дулі Вові.
А за цілу, то готові
І поклони бити,
Заднє місце у, любові,
Лизати і мити.
Спам’ятаймось, українці,
Не будьмо рабами,
Горя випили по вінця,
І правда за нами.
Всі у світі самостійність
Кров’ю здобували –
Засвідчили свою гідність,
Не стали васали!
Не хитайтесь, українці,
Як верби на вітрі,
Щоб не стер нас ворог хитрий,
Як мак у макітрі.
Тож живімо в дружбі й мирі
І пильнуймо хати.
Будьмо справжні, дружні, щирі,
Щоб більш не страждати.
Бо брехня обводить світом,
І в морі потопить.
Розцвіте лиш правда цвітом
І щастям покропить.
Галина Яхневич.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2016
автор: Тріумф