Конає, нарешті, влада,
Народ її дотиска,
По всій Україні пада
Вождя кам’яна рука,
Що слала на Україну
Нам більшовицькі полки
Й забрала в нас самостійність
На довгі важкі роки.
Та мрія жила крилата
І цілі були ясні:
Своя щоб була тут влада,
І мова своя, й пісні.
Чужа ж мором нас карала,
Втягла громадян в війну,
Брати де в вогні згорали,
Нас вождь у дугу зігнув.
А далі довершив долю
Наступник вже Ілліча:
В колгоспи загнав, в неволю,
І дикість страшну почав.
Стріляли у серце й лоба
Погонники із ЧК,
Хотіли зробить худобу –
Й народ наш іще чекав…
Війну і повторний голод
Ніс люд на своїх плечах,
Поранених, напівголих.
Здавалось, народ зачах…
Та врешті дух відродився,
Любові високий дух,
Союз тоді розділився
І після важких потуг
Майданом, одним і другим,
Немов важким кулаком,
Ударив, спинив наругу,
Й позбувся важких оков.
Тож падають монументи,
Під ними земля дрижить.
Вже досить експериментів –
Пора нам нормально жить!
22.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646530
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 24.02.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)