Уже тримають береги човна
І марно кличуть пізнані глибини.
Прощально юність помахала нам
І серце закигичило чаїно.
А я лаштую знову рюкзака.
Спішать до ніг дороги і маршрути.
І хто мені поставить це на карб,
Як на кону – чи бути, чи не бути?
Коли зумів усе життя не скніть.
Коли вогонь нуртується у жилах –
Я знов іду – простіть мене, простіть:
І друзі, і домівка, і дружина.
Піду туди, де спалахи й громи.
Де на свободі світ зійшовся клином
І спокоєм причалені човни
За мною вслід рвонуться на глибини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646050
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2016
автор: stawitscky