Він в колі. Воском храм пропах.
Нечистий ще його не бачить.
Та вже гуляє по кутках
Незнаний морок. Відьма плаче.
Летить молитва в висоту…
Як жаль… ЇЇ ніхто не чує.
Сторінка… Дві… Невже не ту?
Невже псалтир не порятує?
Ось жахом загнаний під стіл,
Підняти очі він не сміє,
Довкруж гора потворних тіл,
Між них – огрядна постать Вія.
Не подивитися б в оті,
Глибокі, мов колодязь, очі
Рятуйте, янголи святі,
Я молодий, я жити хочу…
Та чорний вир його обвив,
Взяв за зіниці. Вже не встати.
Бурсак загинув, бо посмів,
На відьмі вище всіх літати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645469
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2016
автор: Стяг