ти першою стала над тими,
хто метає у мене камінням,
коли знято всі маски,
коли скинуто ролі,
діагнози,
сцени минулих життів.
можеш твердо сказати:
мовляв,
ти сам так уперто
цього хотів!
так дивно,
що натовп мовчав,
не помітивши страшного суду –
було піднято стільки основ,
було зірвано стільки люду…
руки по лікті у кров,
серце – в п'яти,
душу – за грати…
як петля на намилену шию,
як сокира для крил
і поривів,
ніби все ще живий,
ніби все іще вірю,
але якось задушливо стиснений…
а на маску бери і плюй,
як мене не помітила
справжнього…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645384
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.02.2016
автор: Андрій Люпин