Завуальовані світанки
І більш чіткі вечори.
Ти думаєш про мене спозаранку,
Я думаю як будемо далі ми.
І хочеться ще жити так багато,
І хочеться кохати й радіть життю,
Але хтось шепче:"Забагато...
Твою надію відберу"
Стискається від болю серце.
Чому про біль завше пишу?
Я хочу вірити у щастя.
Я ж ще жива. Чи ще живу?
Тобі багато розказала
За час.., а часу вже нема.
Всі рани з серця розв"язала-
Оголена перед тобою вся.
Малюй із мене ти картину
Свого життя, надії, мрій.
Чи розпинатиме в мені людину?
Не знаю, але зі мною ти радій.
Я хочу бачити твою усмішку
Крізь сльози, рани, біль і холоди.
Надіймося на щасливу сніжку.
Не марно ж в цей світ ми забрели?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2016
автор: Окса555