Я втік від тебе швидко. Сам не знаю,
Чому так довго й тяжко зволікав.
Благав у Бога, щоб ходили ще трамваї,
Та ще і чорта, щоб мені допомагав.
Я вибіг в ніч. О, щастя! Пофартило!
Вагон останній, запізнілий був трамвай.
Нема нікого. Озирався очманіло
І тишком думав: «Ну, нарешті, прощавай».
Ти була дурою, та й нею залишилась.
І я – дурак, що вештався навкруг.
Моя істота з тебе так втомилась!
З тебе, пустишка, та з твоїх подруг.
Ти лялька, що напихнута ганчір’ям.
Дивилась «в угол, на нос, на предмет».
«Вівця тверда» - оце твоє сузір’я.
А бог твій, мабуть, буде – Бафемет.
Сам винуват, бо так мені кортило
Тебе до ліжка якось заманить.
Але ж і тут мені не пощатило -
Бревном лежала, а тому і не стоїть.
Але ж усе позаду і я – вільний!
Романтик се, що вірить в чудеса.
І ось тепер неквапно і повільно
Знайду любов, що здійме в небеса!
Лютий 2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644969
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.02.2016
автор: Виктор Кириллов