Людей неінтересних не бува
Їх долі – мов далеких зірок дива,
Відмінна кожна, світиться сама,
І іншої подібної нема.
[b]Це розповідь про одне, одне людське життя.
[/b] Ніхто нікого не може навчити жити, але прикладом може бути.
Здається, так мало потрібно, щоб тебе любили колеги, учні в школі. Просто треба жити по совісті , чесно виконувати свій обов’язок, просто бути чуйним , не мучитись запитанням:»Чому у когось зарплата більша , ніж у мене?»
Вірі Іванівні це непотрібно. Вона залишила в кожному із колег по роботі частку своєї душі розуму, порядності. Вона вчила бути не байдужою до своєї праці і дітей, яких хотіла зробити сильними і добрими.
Віра Іванівна ніколи не була конфліктною. Завжди серед школярів ,була майже непомітною, але в той же час в центрі уваги. Їй було діло до усього: чи добре слово скаже,чи просто посміхнеться.
Вона не обійде увагою жодну дитину і вони тулились до неї , довіряючи їй в усьому.
Віра Іванівна уміла любити життя і радіти кожному дню, подарованому долею.
Спокійна і урівноважена ,терпима до кожного,з нею було просто і радісно.
Пам’ятаю , як вперше побачила Віру Іванівну на шкільній спортивній площадці.
Учні старанно виконують вправи, а учителя не видно: вона невисока, але струнка і вправна,підтягнута і легка – приклад для школярів, і вони намагалися бути такими, як учитель.
[b]
Ніхто нікого не може змінити, але спілкування з Вірою Іванівною робило усіх кращими і добрішими.
[/b]
Про колегу: Вчитель світової літератури
Тріфонова Тетяна Петрівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644962
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.02.2016
автор: DVI