/Пам’яті Назарія Войтовича із с.Травневе на Тернопіллі,
17-річного юнака із Небесної сотні, наймолодшого із загиблих/
Перша в мене весна без тебе…
Ще вчувається голос твій…
Ти ж став ангелом в синім небі
І росинкою на траві.
А як місяць засіє небо
Диво-зорями, я дивлюсь,
Як сумують і плачуть верби,
І я плачу, а ще… молюсь…
На портрет твій, під образами,
В чорній стрічці – моя печаль,
Слово к слову в’яжу-низаю:
Як без тебе життя почать?
Літо прийде – поспіють вишні –
Не твоїй роздам дітворі,
Ти з небес разом із Всевишнім
Те побачиш в моїм дворі.
І як золотом бризне осінь,
Я без тебе зберу врожай,
Перший сніг упаде у коси,
Журавлів стану виряджать…
Й знов шукатимуть тебе очі
І чекатимуть… до кінця…
«Шлях чому твій так покоротшав? –
Запитаю я в мудреця.
«Він є сином свого НАРОДУ
І ЗЕМЛИЦІ вже потім ТВІЙ –
Для всіх трьох він є нагорода,
Й доль у нього НЕ ТРИ й НЕ ДВІ,
А ОДНА – бути поряд з Богом
І добро на землі творить,
Жити праведно, не убого –
Не спинить таких, не скорить!»
5.04.2014.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644871
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 18.02.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)