Колись в майбутньому, коли вже будуть в мене внуки,
Коли вже всі мої думки будуть далеко від усіх тих благ земних
Я тихо сяду у качалку близь каміна із книгою в руках
Пірнувши в тихі спогади історій, що були зі мною все моє життя…
Буду читати я про Хлопчика-Що-Вижив, і ще про Капітанську дочку
Про Холмса, Воланда і Академію стихій…
Про той чарівний світ, що нам митці так малювали,
Про почуття – які так рідко ти зустрінеш у житті…
Буду я згадувать своє минуле,
Про те як я із гордою поставою йшла по житті
Про те, що завжди, коли був тягар на серці
Зверталася до книги – вона ніколи ще не підвела
І в самоті перед палаючим каміном
Я не помічу внучку, що підійде, обійме…
І, запитаючи тихенько: «довго ти вже їх любила»
На що я з посмішкою відповім: «звичайно і завжди»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644770
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 17.02.2016
автор: Мирося Іванюк