25. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Ініціація.2.
17.02.2016* 18:25
Другий етап включав в себе два стани, які я назвав Богошок та Психогенний колапс. Чесно: зараз не пам'ятаю що було з них раніше.
Богошок я пережив у Володимирському соборі.
З цим собором у мене багато що зв'язане. Так, наприклад, мене дивувало, що коли я входжу до собору, то в межах "тамбуру" почуваю себе незручно. Через декілька років дізнався, що розташування собору визначали не церковники, а тодішній градоначальник Києва, який сказав "Бути тут і по сему!" Таким чином частина собору потрапила на патогенну зону. Більшість людей це не відчувають, а я почав відчувати.
Коли входив до собору і дивився на ікону Божої матері в центральному нефі, то спочатку навколо фігури утворювався тонкий золотий немов неоновий контур, а потім ця неоново-золота патина покривалу всю фігуру. І здавалося мені, що це всі так бачать. Тільки через деякий час дізнався: не всі, далеко не всі.
Стояв напроти мощей Великомучениці Варвари. І раптом, без будь-якого знаку, на мене навалилося відчуття, що я все Знаю! Мене немов із середини розпирало це Знання, відчував себе неймовірно мудрим, просвітленим, я зрозумів космогонію - суть Буття, яке я майже зразу забув коли вийшов із собору і яке потім в мене Вкладали довго і ретельно. Я бачив як із центральної бані повільно вниз пливуть неоново-біло-срібні корпускули і як вони входять/розчиняються в підлозі.
В ту мить я зрозумів, що таке відбувається в усіх молебних будинках всіх релігій і що священики не мають до цього ніякого відношення.
Я зразу зрозумів що собою уявляють чудотворні ікони і як вони утворюються. Я зрозумів навіщо віряни приходять в церкву і що релігія, як прошарок між ними та Богом не потрібна.
Для мене це був Шок! І Голос сказав мені: "Називай це Богошоком!" І я назвав.
Через п'ять років на розкладці біля Університету купив книжку на російській мові Р. М. Бьокк "Космічна свідомість" і дізнався, що автор так називає переживання, які я мав у Володимирському соборі, що я опинився у вельми непоганій компанії, бо автор наводить прізвища людей, які мали Космічну Свідомість. Всього він навів прізвища 28 людей, а список відкривали: Мойсей (№1), Гаутама (№5), Сократ (№6), Ісус (№7), Магомет (№10) і так далі до кінця 19 століття.
Мене це посмішило стосовно мне і не більше. Напевно, що після Чорнобильської аварії таких людей є сотні, а то и тисячі, а я є тільки один із цього сонму.
Це моє переживання не мало відношення до матримоніальності, чого не скажеш про Психогенний колапс.
Архітектурна майстерня біля станції Рубежанська.
Три доби зачинений в її стінах.
Три доби не спав, нічого не їв, тільки пив каву та чай і гриз декілька сухарів - майже повністю відсутність потреби їсти.
Три доби я знаходився в стані, коли здавалося, що навколо мене клубочаться Сили, з якими я спілкуюсь, які Говорять мені високі речі, Навчають. Я бачу навколо себе немов мультфільми, в які час від часу входжу і виходжу із них. Весь час питаю сам себе та ці Сили чи не зійшов я з розуму.
Ні! Це другий раз я роблю спробу описати все, що тоді було зі мною і не можу це виконати, бо не вистачає слів, образів. Адже я там і помирав та народжувався по-новому, бачив неймовірні речі і чув неймовірну музику...
Здається, що на другий день тортур/випробувань мені Голоси, а їх було декілька, почали говорити щось про моїх синів. Врізалася в пам'ять фраза: "Так от, коли твій молодший син, а він є старшим сином стосовно молодшого, який одноразово є старшим..."
Я закричав: "У мне два сина! З мене досить!" Це мої сини!" Але Голос, який тільки що говорив цю фразу, немов провалювався, танув, а на зміну йому проявлявся інший безтілесний Голос з цією ж фразою.
Навіть зараз я не знаю чи це було кодування мене чи це було прогнозування.
Потім раптом я побачив, як ліворуч на стику стіни і стелі кімнати повільно мандрує вервечка пар - чоловіки тримають за руку жінку. Розумію/знаю, що показують втілення моєї Душі і що там, в першій парі це я іду тримаючи за руку неймовірно молоду дівчину. І це не одна з моїх дружин!
Я не витримав і закричав: "Не хочу! Я вже намучився! Досить! У мене вже достатньо дітей!"
А Голос, який немов знищив всі Голоси, що мене катували, спокійно і неухильно почав говорити: "Людина - це чоловік і жінка як цілісність, кожний із них є тільки половина Людини. Ти будеш.."
"Ні! Не Хочу! Досить!" - перебив я цей Голос, який в мені сидів і продовжував мене чином катувати. Я тоді був переконаний, що я є навіжений, що я зійшов з розуму, що все це є галюцинації хворого мозку, що мене Катують.
Вервечка пар почала танути і я відчув, немов на мене Хтось дивиться як на мале дитя.
Голос сказав: "Сідай за свій макет!"
Я сів.
"Дивись вздовж нього!"
І я тоді побачив Космос, але це - інша історія, яку я вже розказував.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644735
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2016
автор: Левчишин Віктор