Навчусь мовчати. Біль вже не такий,
щоб захлинатись в ньому доостанку.
Радіє сонце, падають зірки.
І знову ранок – сонячні світанки.
Зима, завія, хуга, заметіль
І темні ночі-все це пережито.
Холодний сум, полиш мене, покинь!
Он щебіт пташки срібні сльози витер.
Яке ж то щастя вчитися радіть,
Усе спочатку, знову, як дитина!
Зуміти наказати собі жить,
А не тужить примарою до згину.
Талант любити людей і бачити в них хороше, добре, справжнє - великий талант! Та випробовування ним не під силу кожному!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644618
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2016
автор: fialka@