Не «солов’їною», як дехто каже, а українською ( в основному), оскільки народився та виріс в Україні, а не в лісі.
За Україну помирати не готовий, вбивати – так…
Вместо пролога
Если кому-то не нравится
Само моё здесь присутствие,
В баню сходите попариться,
Хотя… При мозгов отсутствии,
Пар вам прочистит поры,
Но не заменит мозг,
Ведь, если в мыслях запоры,
Тогда и в словах – понос…
Как говорил когда-то
Юности друг – «бригадир»:
- Базар фильтруйте, ребята,
Чтоб в бОшках не было дыр!
И, если мой слог корявый
Режет ваш нежный слух,
Так - не читайте! Право,
Как-то переживу…
Вам ріже слух моя російськомовність?
Зіграв у дупі ген патріотизму?
Чи, просто так – звичайна невгамовність
Рагульського тупого дебілізму?
Я не кричу на кожнім перехресті
Про українськість, мови чистоту,
Я просто маю совість, трішки честі
Й не кутаю у прапор срамоту.
Ти ворогом мене назвав? То так- я лютий ворог!
Таким, як ти! Я – твій жахливий сон!
Ти, може, вже колись понюхав порох?
Чи, може, ти співав із автоматом в унісон?
Ви, може, відчували, суки, сморід крові,
Замішаний на запаху кіптявих шин?
Чи ви, якраз тоді, з «поцріотичної» любові
Спішили в горілчаний магазин?
Ти бачив, стерво, як людський пульсує мозок?
Ти пальці пхав у той драглистий холодець?
Та, мабуть, ні… Куди ж вам та банальна проза?
Ви ж – «поцріоти» і – кабздець!
Коли ви нишком десь, по туалетах
Мастурбували на з'яложений «Playboy»,
А потім, давлячись, жували за компом котлети,
Я… ПромовчУ, бо й справді – не герой.
Таких, як ви я бачив й перебачив –
Життя давало не один урок…
Таким я просто – вибивав колінні чашки
За Україну, честь та за своїх жінок…
Мене не знаючи, взялось мене ганьбити?
Ти – видно, й справді дурень, а чи й просто – лох,
Якби ж то я простішим був, то, ніде правди діти,
Сказав би тільки – хай тебе пробачить Бог.
Та я ж – не Бог, то Він хай пробачає
Я ж – пам’ятаю якось все й завждИ.
Такий вродився, що образ не забуваю
Ні – завтра, ні – позавтра, так що – жди.
Мені закинуть, що я імпульсивний,
Комусь, можливо, імпонує дебілізм…
Що ж… Так і буде… Хай я буду дивний.
То все – мій непомірний егоїзм.
Вместо эпилога
Меня тут однажды пугали –
Все мы, мол, носим маски…
Ну, что же – верьте и далее
В собой сочинённые сказки…
А можно цветы растить,
Деревья и… как-то так…
Я б мог обо всём забыть
Да поздно – АЛЕНІЯК!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644229
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.02.2016
автор: Педро Гомес