До каси вокзалу, у натовпі, вітром біжу
За покликом серця, що так вже нещадно п'янить,
"Пустіть мене першу, сьогодні я без багажу,
Мені тільки треба той потяг один зупинить!"
До каси вокзала мені лиш рукою подати,
Таке відчуття, що торкнусь до зірок,
Сьогодні майбутнє мені назавжди покидати,
"Продайте, будь-ласка, в дитинство неповний квиток!"
Найкраще це місце у світі, яке промайнуло
В очах моїх синіх, як перший кудлатий сніг,
Чому називають його так похмуро -"минуле"?
Коли воно завжди на серці, як оберіг.
Щодень всі думки до прекрасного місця злітають
У неба блакить, як у шторм паперовий змій,
Можливо, не все, мої думи, але пам'ятають
І сходять росою в півмісяці моїх вій.
Я хочу сховатись в дитинстві своїм, як маленька,
Під ковдрою вкритися від неполадків систем,
На сторожі вічно стоятиме хата біленька,
Обвінчана трунком вершками із хризантем.
Де завжди хороші і теплі руки
Сп'янять своїм доторком, як вино,
А руки ці не переносять розлуки,
Та як же ж не бачила я їх давно!
"Хутчіше,благаю, бо потяг відходить,
Реве свій останній гудок
І сонце багряне вогнем уже сходить,
То ж дайте, будь-ласка, квиток."
Я наспіх вдихаю, озон ятрить душу,
Електрика серце пройма,
"Пробачте, будь-ласка, сказати вам мушу,
В дитинство білетів нема..."
15.12.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644098
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2016
автор: Юлія Нова