Зелений сад стоїть перед очима,
Колись в дитинстві він мене любив.
Моїх років торбина за плечима,
А він свої в повітрі розгубив.
Такі близькі були з ним, пам'ятаю,
Щоранку, своїм подихом вітав,
Не помічав тоді, що я зростаю,
Мене, одного разу, не застав.
Забув, мабуть, ту дівчинку маленьку,
Яка білила стовбури дерев
Та чорнобривці сіяла дрібненько,
Водою поливала із джерел.
А зараз я стою (в своїй уяві),
Посеред саду, що в дитинстві був,
Дивлюся на піони кучеряві,
Не вірю, що цей сад мене забув.
Схилила віти свої абрикоса,
В мої обійми проситься вона,
Плодами ще й така златоволоса,
Рясна така, неначе вогняна.
Голівоньки свої підняли вгору
Нарциси, личком білим провожа,
Зашелистіли чорнобривці хором,
Волошки з ними також догожа.
Дві яблуньки, неначе в реверансі,
Схилилися, стрункіші всіх,
А полуниці в літньому пасьянсі
Розкинулись у моїх ніг.
Запутався, струмочками малими,
В іржавій сітці аґрус, як змія,
Та й тягнеться до мене вітами чіпкими,
Протягую до нього руки я.
Лоскоче ніжно, десь позаду,
Турботно оббиває мій поріг
Крилатий велетень і вічний сторож саду,
Сповідник мій, розпатланий горіх.
Я всіх візьму в свої обійми щиро,
Вдихну у себе запах той святий,
Це буде моїм щастям, моїм миром,
В душі моїй, священних із святинь.
Я на яву лечу у сад чудесний,
Знайомими вервечками доріг,
Моя розрада, ангел мій небесний!
Ти не забув мене, я знаю, ти не зміг.
14.12.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644097
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.02.2016
автор: Юлія Нова