ТОЖ ПЛАЧТЕ ВИ САМІ, ПРОКЛЯТІ ЗЛОДІЇ
Можливо ви зілля наїлись рясного,
Від хмелю свій розум хотіли поправить.
Вітрило химер розгорнули для цього,
Так хочете думу в задусі прославить.
Схилили мороку в низькому поклоні,
Неначе напитись дурної водиці.
Чи зійде полуда оманна в полоні,
Щоб видиво темне закрило зірниці.
Яка ж то принада над вами літала ,
Де грішне прелюте у зорі прикуте.
На лихо змарніло всі біди зібрало ,
Щоб суще для люду завести в забуте.
Закрили майбутнє, щоб віра насподі,
Лежала без думи, без волі й надії.
Природа квітуча згоріла в незгоді,
Від болі сльозою закрила повії.
Тож плачте ви самі, прокляті злодії,
Схиліться до низу в низькому поклоні.
Прощення шукайте у норах у зміїв
Від гніву втираючи сльози солоні.
Аж доки в тривожній людській веремії,
Від сонця, від серця засяє довіра.
Поверне свій розквіт що гаснув в стихії,
Щоб скресла природа надія і віра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2016
автор: davud