Вже захекався лютий, а я ще живу в листопаді.
Може, просто погода сприяє? Он, знов задощило...
Може, просто не знала - печаль має тисячі стадій,
І котра з них - остання? Та хто б відповів мені щиро?
Вже потали замети, а - волочусь за торішнім,
Ніби в осені вперто шукаю для Тебе спасіння...
Звідти кличеш мене, підганяєш: скоріше, скоріше!
Я біжу, я лечу! Але ти... Ти вже - небо осіннє...
Ти вже - небо безкрайнє. А в землю - сховалося тіло.
І засиплеться снігом. До зустрічі. (Привід знайдеться...)
Вже весна зазирає... А в мене ще листя не стліло.
Ще тримаю за руку... В раю? Ти серйозно? А де це?
Ні, не треба адрес. Не поїду. Мені там не раді.
Нас обох звідти витурять - це я кажу тобі щиро.
Вже запахло весною... А я ще живу - в листопаді.
Ще тобою живу. Ще - з тобою. Он, знов... задощило...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644041
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2016
автор: Олександра Малаш