Шматками дум вітається світанок.
Недбало пломінь кинутий на стіл.
Оце й усе, що в тиші препустій
насилу влию в душу на сніданок.
Зітхає чай - покинуте дитя
минулих ранків свіжо-передденних,
одноманітних, зрідка - небуденних...
Пахучий чай, шпурнутий в забуття.
В одну з іще ненапханих комірок
своєї "психе" кину другий промінь.
А згинуть гул та пообідній гомін -
вже й готувать не треба підвечірок.
19.04.2015 [23:20]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643663
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.02.2016
автор: Мар`яна Квич