Самотній вовк блукає в пустоті,
і йде шляхами,які небо омиває.
Він все глибше пропадає темноті,
адже його ніхто у цьому світі не шукає.
Він в пошуках любові і надії,
як маятник, його життя тримає.
І знову проживає всі події,
і знову його біль переповняє.
А грози розкололи в душі лід,
і все хочеться ТАК СИЛЬНО покричати!
За що це все?Чому розбили ви мій світ?
Ніхто не чує,і знову в душі вистріл із гармати.
Так легко потонути в самоті,
адже для ближніх тебе давно немає.
Тебе ніхто не бачить,хоч ти на видноті,
ы в калюжі лиш душа розмита поглядає.
Він багато раз наївно довіряв,
і кожний раз любов їм дарувавши.
І знову й знову вовк печально поглядав,
де аборт зробили, брехнею порождавши.
Вовк падав,але його так просто не зломати,
він вірить рідним,і любов до Бога.
На всі думки про нього,йому просто наплювати,
і не потрібні обіцянки й псевдо-допомога.
Він терпить, коли стікають краплі болі,
проходять через серце не спіша.
Не буде жити він у її полоні,
цей вільний вовк-це є моя душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643622
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.02.2016
автор: V1TaL1o