Весна 2010 року. Макс неодноразово задумувався про те, що можливо і йому варто пізнати любов у всій її красі. І чомусь йому здавалось, що саме ця весна може подарувати бажане. Максу в першу чергу було цікаво, як це бути в стосунках. Куди б він не глянув, гуляючи вечірнім містом, скрізь бачив пари. Ну майже скрізь. Іноді траплялись такі ж, як і він - ті, що ходять по одинці. В цьому є своє переваги, роздумував Макс, побачивши чергову парочку, що йшла взявшись за руки, чи обіймались сидячи десь на лавці. – «Я сам собі погода, хочу так, а хочу так. Ніхто мною не керує. Хочу йду туди, а не хочу не йду туди». Та глибоко в середині він розумів, що то все відмазки. Так, він, як і більшість, хоче бути з кимось, хто б його розумів, слухав, давав поради. – Та чи існують такі? Думав Макс… Він звик бути самостійним, ні від кого не залежати. Він не знав, як це, коли про тебе дбають, піклуються. Звичайно все це він мав в дитинстві, та дитинство далеко, так як і почуття радості, що теж давно забуте. В один з будніх днів, після чергової перевірки вищестоящого керівництва, Макс зі своїми товаришами по роботі, що вже стало традицією, поїхали повечеряти в одне кафе. Погода була гарна, достатньо тепло, щоб зайняти столик на дворі, а не в приміщенні. Зазвичай такі застілля тривали не довго, максимум години дві. О п'ятій вечора вечеря закінчилась і всі розійшлись в своїх справах. Макс знав, що вдома його ніхто не чекає, тож спішити туди не варто. Випите в кафе вино злегка сп’янило Макса і він вирішив пройтись парком. Сонце ще стояло високо в небі, дув легкий вітерець, що, час від часу, приносив ледь помітні запахи квітів. Все б наче нічого, так думка, що він знову блудить один, трохи пригнітила настрій. Проходячи повз маленьку забігайлівку, що гордо називалась «Вікторія», Макс сів за один з вільних столиків, замовив пиво та запалив цигарку. – «Треба кидати це дурне заняття» - думав він про паління, та все ж запалив цигарку. Повільно п'ючи пиво він помітив трьох дівчат, що задумавшись сиділи за столиком недалеко від нього. Увагу його привернула одна з них, що мала темні коси. «Брюнетка, але ж гарна…» Ще один ковток пива і Макс без зайвих хвилювань, що за часту супроводжують такі дії, підійшов до столика з дівчатами й сів за нього. Сміливо. В іншому випадку він і подумати б не міг про таке. А тут підійшов й сів за столик з дівчатами. Слово за словом і розмова зав'язалась ніби всі вони давно знайомі. То були студентки місцевого вузу, вивчають економіку, фінанси й ще щось пов'язане з грошима. Макс сидів, попивав повільно пиво, дивився на дівчат і розумів, що ось вона одна з переваг холостяцького буття. Та з іншого боку, він тут заради того, щоб вийти з цього буття. І це вже не є перевагою. Складно все це, подумав Макс і запалив нову цигарку. Почало сутеніти. Дівчата теж не дуже спішили додому. Макс зрозумів, що замовивши для дівчат випивку він тим самим продовжить вечір, що він і зробив. Розмовляючи про все і ні про що, Макс помітив, що вся його увага спрямована на блондинку, що сиділа напроти нього. Її звали Ліна. Потім, коли він проводив дівчат до гуртожитку, йшов він саме з нею. Йшов взявши її за руку. Привівши дівчат до гуртожитку, подруги Ліни попрощались і швидко зникли за дверима. Ліна ж не спішила. Вона стояла й дивилась на Макса. - Мабуть треба її поцілувати, думав Макс. Та поки він формував в голові план дій Ліна підійшла ближче й сама поцілувала його, потім ще раз і ще раз. Пізніше, вже їхавши додому, Макс думав, як тепер бути далі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643572
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2016
автор: Добрий Кіт