Я самотня. Цілковито самотня в цьому чужому й задушливому місті. Я заблукала в своїх думках, мріях і бажаннях. Всі такі чужі й дадекі. Холодні і пусті. Мої рожеві окуляри не тільки зламались... все скло вже давно обсипалось, а деякі уламки досі колять очі. Течуть криваві сльози. Яких ніхто не в змозі побачити.
Ніхто.
Доросле життя. Жорстоке і заплутане. Ти стоїш на дорозі, на окраїні міста. Ти стоїш між порожнім, випаленим і спраглим полем і грязним кам'яним містом, яке наповнюють бездумні і дикі люди. Ці люди одягають сміття і п'ють гидку воду. Ці люди... люди, яких ти так любила...вони нечисті й нікчемні. Вони безумні... І ти така ж. Дика, брудна і самотня.
З розбитими мріями і порізами по всьому тілі. З розчаруванням в душі і брудним обличчям. А в голові лунає грізний голос, який тільки твердить: "В усьому винна сама...сама...винна ти сама..."
Куди ж ділося все чарівне з твого життя? Де отой твій затишний і безпечний куточок? Де ті чарівні історії, які обов'язково повинні відбуватися в твоєму житті? - нема...
Що ж, продовжуй йти між полем і містом... Продовжуй шукати свій оазис.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2016
автор: Олеся Глібка