Вечір відкрив обійми.
Та не спішиться сон.
Хочеться із обійми
Випустити патрон.
Знову самотнє ложе,
Подушка і екран.
Буде так завжди, схоже,
Сіль не зійде із ран.
Але тебе кохати -
Присуд мій, доки хміль.
Іншому не забрати
Цей невгоїмий біль.
Думай по мене путньо.
Думати – то не гріх,
Як не пускає бутність
Стати на мій поріг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642879
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)