Я ЗАПИТУЮ В СЕБЕ, ВДИВЛЯЮСЯ В ОЧІ ЛЮДЕЙ

Я  запитую  в  себе,  вдивляюся  в  очі  людей,
Щоб  збагнути,  чому  нас  історія  водить  по  колу?
Є  в  нас  віра,  надія  і  безліч  чудових  ідей,
Але  як  згуртуватись  і  як  нам  позбутись  розколу?

Нам  цю  землю  святу,  цей  Всевишнім  дарований  рай
Передали  батьки  і  любов  передали  у  спадок.
Ми  життя  віддамо,  захищаючи  зболений  край
Від  захланних  сусідів,  їх    підлих  постійних  нападок.  

Але  в  праці  важкій,  в  розбудові  державних  основ
Ми  вже  вкотре  не  тим  делегуємо  право  на  владу.
Як  розплата  за  дурість  –  Майдан,  барикади  і  кров,
Але  знов,  як  на  гріх,    обираємо  шкурницьку  Раду.

На  Майдан  вийти  знову,  невже  це  простіше  для  нас,
Чим  на  виборах  нечисть  просіяти  добре  крізь  сито,
Популістів  і  тих,  хто  в  чергове  змінили  окрас,
Старожилів,  що  вкотре  тусуються  знов  за  корито?

Теж  зневіра,  байдужість  не  роблять  щасливими  нас,
Голосуєм  «ногами»  щоб  потім  товктись  головою.
Витрачаємо  марно  ми  нерви,  зусилля  та  час,
Це  не  робить  нас  сильними  в  протистоянні  з  Москвою.

Як  же  нам  обійтись  без  повторення  цих  помилок  –  
Позбутись  байдужості  й  того,  що  якось  воно  буде.
І  на  довгім  шляху  нами  зроблено  перший  лиш  крок,
Шлях  здолає  хто  йде  і  хто  бореться  долю  здобуде.

Дай  нам  Боже  терпіння  і  сили  здолати  цей  шлях,
Укріпи  нашу  віру,  згуртуй  нас  усіх  воєдино.
Хай  лунає  наш  гімн,  майорить  в  піднебессі  наш  стяг,
Благословенною  будь  на  віки-віків,  Україно!

09.02.2016  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642590
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.02.2016
автор: Мирослав Вересюк