Коли у сварці, слово мов змія,
Безжалісно відвертість твою крає,
Немов серпом по серцю ті слова,
Образи біль у грудях застрягає…
Так хочеться замкнутися тоді,
І довіряти лиш собі самому…
Самотнім бути у своїй біді,
Аби не відкриватись більш нікому…
Коли від сліз розчулиться Душа,
Образа ніби трохи затихає…
Яка ж то злість, пихата та страшна,
Без пострілу, але на смерть вражає…
Най біль твій краще Душу розтинає,
А радість, аж у скронях стугонить –
Нікому хай Душа не довіряє…
Та й не зазнає, зради болю мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642562
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.02.2016
автор: ВАЛЕНТИНАV