Він:
Я на війні служив, а ти німіла.
Під кулі біг, а ти жила.
Вінком прославилась могила
Моя, а ти і не прийшла.
Не згадувала й навіть не хотіла.
Не провідала, ні разу не прийшла.
Молитвою мене ти відпустила,
Молитвою мене ти прокляла.
Уже вінки прибрали із могили,
І дощ змив весь пісок.
Уже й побачить не хотів я
Твою сльозу, що впала б на вінок.
Ось так... По цвинтарю гуляю,
Біля своєї чиюсь могилу розглядаю.
О Боже! А я й не помічав,
Що твою могилу розглядав.
Вона:
Він на війні служив, а я ревіла:
Щоночі, вдень і щорання.
Мене застала домовина:
Мене і наше ще ненароджене дитя.
Була вагітна я й це знала,
Та від любові я страждала.
А він про це усе не знав.
Він на війні стріляв.
Листи писала й відправляла,
Чекала, думала прийде.
Те, що він вмер - про це не взнала.
Сама від туги занепала.
2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642509
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2016
автор: Яна Савченко